Цілюща любов

Відео: Джузеппе Москаті: Цілюща любов / Giuseppe Moscati: L`amore che guarisce

Відео: Нефритовий храм. Цілюща Любов.

«Меня везли на кріслі по коридорах обласної лікарні.
- Куди? - запитала одна медсестра іншу. - Може, не в окрему, може, в загальну?
Я захвилювалася.
- Чому ж в загальну, якщо є можливість в окрему?
Сестри подивилися на мене з таким щирим співчуттям, що я несказанно здивувалася. Це вже потім я дізналася, що в окрему палату переводили вмираючих, щоб їх не бачили інші.

- Лікар сказала, в окрему, - повторила медсестра.
Але тоді я не знала, що це означає, і заспокоїлася. А коли опинилася на ліжку, відчула повне умиротворення вже тільки від того, що нікуди не треба йти, що я вже нікому нічого не винна, і вся відповідальність моя зійшла нанівець.

Я відчула дивну відстороненість від навколишнього світу, і мені було абсолютно все одно, що в ньому відбувається. Мене ніщо і ніхто не цікавив. Я знайшла право на відпочинок. І це було добре. Я залишилася наодинці з собою, зі своєю душею, зі своїм життям. Тільки Я і Я.
Пішли проблеми, пішла метушня, пішли важливі питання. Вся ця біганина за миттєвим здавалася настільки дрібної в порівнянні з Вічністю, з Життям і Смертю, з тим незвіданим, що чекає там, по той бік ...

І тоді завирувало навколо справжня Життя! Виявляється, це так здорово: спів птахів вранці, сонячний промінь, що повзе по стіні над ліжком, золотисті листя дерева, що махає мені у вікно, глибинно-синє осіннє небо, шуми прокидається міста - сигнали машин, цокання поспішають каблучків по асфальту, шурхіт падаючих листя ... Господи, як чудова Життя! А я тільки зараз це зрозуміла ...

- Ну і нехай тільки зараз, - сказала я собі, - але ж зрозуміла же. І у тебе є ще пара днів, щоб насолодитися нею, і полюбити її всім серцем!
Охопило мене відчуття свободи і щастя вимагало виходу, і я звернулася до Бога, адже Він зараз був до мене ближче всіх.
- Господи! - раділа я. - Дякую Тобі за те, що Ти дав мені можливість зрозуміти, як прекрасна Життя, і полюбити її. Нехай перед смертю, але я дізналася, як чудово жити!

Мене заповнювало стан спокійного щастя, умиротворення, свободи і дзвінкої висоти одночасно. Світ дзвенів і переливався золотим світлом Божественної Любові. Я відчувала ці потужні хвилі її енергії. Здавалося, Любов стала щільною і, в той же час, м`якою і прозорою, як океанська хвиля.

Вона заповнила весь простір навколо, і навіть повітря стало важким і не відразу проходив в легені, а втікав повільної пульсуючим струменем. Мені здавалося, що все, що я бачила, заповнювався цим золотим світлом і енергією. Я любила. І це було подібно злиття мощі органної музики Баха і летить вгору мелодії скрипки.

* * *
Окрема палата і діагноз «гострий лейкоз 4-го ступеня», а також визнане лікарем необоротний стан організму мали свої переваги. До вмираючим пускали всіх і в будь-який час. Рідним запропонували викликати близьких на похорон, і до мене потягнулася прощатися низка скорботних родичів. Я розуміла їх труднощі: ну про що говорити з вмираючим людиною, який, тим більше, про це знає. Мені було смішно дивитися на їх розгублені обличчя.

Я раділа: коли б я ще побачила їх всіх? А найбільше на світі мені хотілося поділитися з ними любов`ю до Життя - ну хіба можна не бути щасливим просто від того, що живеш? Я веселила рідних і друзів як могла: розповідала анекдоти, історії з життя. Все, слава Богу, реготали, і прощання проходило в атмосфері радості та достатку.

Десь на третій день мені набридло лежати, я почала гуляти по палаті, сидіти біля вікна. За сім заняттям і застала мене лікар, закотивши істерику, що мені не можна вставати.
Я щиро здивувалася:
- Це щось змінить?
- Ну ... Ні, - тепер розгубилася лікар. - Але ви не можете ходити.

- Чому?
- У вас аналізи трупа. Ви і жити не можете, а вставати почали.

Пройшов відведений мені максимум - чотири дні. Я не вмирала, а з апетитом лопала ковбасу і банани. Мені було добре. А лікаря було погано: вона нічого не розуміла. Аналізи не змінювалися, кров капала ледь рожевого кольору, а я почала виходити в хол дивитися телевізор.

Лікаря було шкода. А Любов вимагала радості оточуючих.
- Доктор, а якими ви хотіли б бачити мої аналізи?
- Ну, хоча б такими.

Вона швидко написала мені на листочку якісь букви і цифри, то - що повинно бути. Я нічого не зрозуміла, але уважно прочитала. Лікар подивилася співчутливо на мене, щось пробурмотіла і пішла.

А в 9 ранку вона увірвалася до мене в палату з криком:
- Як ви це де ...
- Аналізи! Вони такі, як я вам написала.
- Звідки я знаю? А що, хороші? Та й яка, на фіг, різниця?

Лафа закінчилася. Мене перевели в загальну палату (це там, де вже не вмирають). Родичі вже попрощалися і ходити перестали.
У палаті перебували ще п`ять жінок. Вони лежали, втупившись у стіну, і похмуро, мовчки, і активно вмирали. Я витримала три години. Моя Любов почала задихатися. Треба було терміново щось робити.

Викотивши з-під ліжка кавун, я затягла його на стіл, нарізала, і голосно повідомила:
- Кавун знімає нудоту після хіміотерапії.
За палаті поплив запах свіжого сміху. До столу невпевнено підтягнулися інші.
- І правда, знімає?
- Угу, - зі знанням справи підтвердила я, подумавши: «А хрін його знає ...»
Кавун соковито захрустів.
- І правда, пройшло! - сказала та, що лежала біля вікна і ходила на милицях.
- І в мене. І у мене, - радісно підтвердили інші.
- Ось, - задоволено закивала я у відповідь. - А ось випадок у мене один раз був ... А анекдот про це знаєш?

О другій годині ночі в палату зазирнула медсестра і обурилася:
- Ви коли іржати перестанете? Ви ж всьому поверху спати заважаєте!

Через три дні лікар нерішуче попросила мене:
- А ви не могли б перейти в іншу палату?
- Навіщо?
- У цій палаті у всіх покращився стан. А в сусідній багато важких.
- Ні! - закричали мої сусідки. - Чи не відпустимо.
Чи не відпустили. Тільки в нашу палату потягнулися сусіди - просто посидіти, поговорити. Посміятися. І я розуміла, чому. Просто в нашій палаті жила Любов. Вона огортала кожного золотистої хвилею, і всім ставало затишно і спокійно.

Особливо мені подобалася дівчинка-башкирка років шістнадцяти в білій хустині, зав`язаному на потилиці вузликом. Стирчать в різні боки кінці хусточки робили її схожою на зайченя. У неї був рак лімфовузлів, і мені здавалося, що вона не вміє посміхатися.

А через тиждень я побачила, яка у неї чарівна і сором`язлива усмішка. А коли вона сказала, що ліки почало діяти і вона одужує, ми влаштували свято, накривши шикарний стіл, який увінчували пляшки з комісіями, від якого ми швидко забалдел, а потім перейшли до танців.

Прийшовши на шум черговий лікар спочатку очманіло дивився на нас, а потім сказав:
- Я 30 років тут працюю, але таке бачу вперше. Розвернувся і пішов.

Ми довго сміялися, згадуючи вираз його обличчя. Було добре.
Я читала книжки, писала вірші, дивилася у вікно, спілкувалася з сусідками, гуляла по коридору і так любила все, що бачила: і книги, і компот, і сусідку, і машину у дворі за вікном, і старе дерево.
Мені кололи вітаміни. Просто треба ж було хоч щось колоти.

Лікар зі мною майже не розмовляла, тільки дивно косилася, проходячи повз, і через три тижні тихо сказала:
- Гемоглобін у вас на 20 одиниць більше норми здорової людини. Не треба його більше підвищувати.
Здавалося, вона за щось сердиться на мене. За ідеєю, виходило, що вона дура, і помилилася з діагнозом, але цього бути ніяк не могло, і це вона теж знала.

А одного разу вона мені поскаржилася:
- Я не можу вам підтвердити діагноз. Адже ви одужує, хоча вас ніхто не лікує. А цього не може бути!
- А який у мене тепер діагноз?
- А я ще не придумала, - тихо відповіла вона і пішла.
Коли мене виписували, лікар зізналася:
- Так шкода, що ви йдете, у нас ще багато важких.

З нашої палати виписалися все. А по відділенню смертність в цьому місяці скоротилася на 30%.

Життя тривало. Тільки погляд на неї ставав іншим. Здавалося, що я почала дивитися на світ зверху, і тому змінився масштаб огляду того, що відбувається.

А сенс життя виявився таким простим і доступним.

ТРЕБА ПРОСТО НАВЧИТИСЯ ЛЮБИТИ - І ТОДІ ТВОЇ МОЖЛИВОСТІ СТАНУТЬ безмежні.
І БАЖАННЯ ЗБУДУТЬСЯ, ЯКЩО ТИ, ЗВИЧАЙНО, ЦІ БАЖАННЯ БУДШЬ ФОРМУВАТИ З ЛЮБОВ`Ю І НІКОГО НЕ БУДЕШ БРЕХАТИ, НЕ БУДЕШ ЗАЗДРИТИ, ображаються і БАЖАТИ КОМУСЬ ЗЛА.

Так все просто, і так все складно!

АДЖЕ ЦЕ ПРАВДА, ЩО БОГ Є ЛЮБОВ. ТРЕБА ТІЛЬКИ ВСТИГНУТИ ЦЕ ПРИГАДАТИ ...

Людмила Ламонова. »Зцілювальний імпульс любові»